Обладнання  і наочність :   записи  пісень  на  військову  тему, світлини   часів Великої Вітчизняної  війни ;  стенд «Вони наближали перемогу»,виставка «Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»

Хід уроку

"Нехай ніколи пам'ять нам не зрадить в  дорозі до священного вогню..."

І.Організаційний момент

ІІ.Повідомлення теми та мети уроку

ІІІ. Основна частина уроку

1.     Вступне слово вчителя

   Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. В цьому році виповнюється 70 років як над Україною, над нашим  славним Дніпропетровськом  замайоріло мирне небо.  Кожна людина зберігає в пам'яті момент свого життя, який здається їй другим народженням, переломом у всій подальшій долі. Війна живе в душах переживших її такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути цю війну тривалістю 1418 днів і ночей.

   Кожного року 25 жовтня ми відзначаємо  День визволення України,    

м. Дніпропетровськ від німецько-фашиських загарбників, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

    Найжахливіша в історії людства війна залишила на теренах Дніпропетровщини зруйновані міста і села, виведені зладу заводи і фабрики, мости, затоплені шахти, знищені будівлі лікарень, шкіл, вищих навчальних закладів. Усе це відбудовувалося самовідданою працею жителів краю у післявоєнні роки.

Учень 1.  Грізні роки Великої Вітчизняної відходять в історію.
       Більше півстоліття пройшло з того часу, та пам'ять людська не забуває нічого...
       Переслідуючи фашистські полчища, в другій половині грудня 1942 року війська Південно-Західного фронту і лівого крила Воронезького фронту з боями підійшли до території України. Зоря визволення прийшла й на українську землю.  18 грудня 1942 року було вбито гітлерівців із села Півніка Луганської області. Майже 2 роки велись запеклі бої за визволення України. Перемога над фашистською Німеччиною складалась із цілої низки великих і малих перемог...

    Учениця 1. Уже майже сім десятиліть відділяє всіх нас від того страшного дня, коли в кожну українську сім’ю надійшла зловісна звістка про початок великої кровопролитної війни. Безжальне колесо минулої війни прокотилося по українській землі, залишивши за собою розруху і безліч людських жертв. Справжній масштаб цих великих втрат неможливо оцінити. Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події. Нам ніколи не забути цієї страшної трагедії. 
   Ми завжди пам’ятаємо про тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників Вітчизни, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги. 
   Пам’ятаємо і воєнні дії на території нашої малої батьківщини, рідної та любої нам Дніпропетровщини. І зараз, у ці жовтневі дні, згадуємо події, які передували її звільненню від ярма окупації. 
   У цьому році Дніпропетровщина відзначає переможну та водночас трагічну дату – 70-у річницю визволення Дніпропетровська від фашистських загарбників, 70-у річницю з дня, коли фашистські війська залишили дніпропетровську землю. 

2. З історичних фактів… 

   Дніпропетровськ був окупований фашистами у серпні 1941 року, і лише через два роки - 25 жовтня 1943 року - у місто увійшли радянські війська. А увечері того ж дня залпами з 234 знарядь Москва салютувала на честь звільнення Дніпропетровська. Сімнадцять учасників форсування Дніпра на ділянці Лоцманська Кам'янка - Старі Кайдаки за свої подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Бої за звільнення міста були важкими, загинули сотні тисяч радянських солдатів. 
   Звільнення міста Дніпропетровська й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 році. У вересні першими на територію нашої області вступили війська Степного і Південно-Західного фронтів. Тепер уже радянські війська форсували складну природну перепону - Дніпро. 

   Гітлерівці перетворили оборонні споруди на правому березі Дніпра в так званий "Східний вал європейської міцності". Берегові лінії ріки були обладнані дотами, дзотами, артилерійськими позиціями, окопами в декілька рядів, дротовими загородженнями і протитанковими ровами. Уздовж оборонного рубежу проходила шосейна дорога, що зв'язувала всі укріплення і дозволяла маневрувати силами. 

   Директива Ставки Верховного Головнокомандування від 9 вересня 1943 р. "Про швидке і рішуче форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних перепон" наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого наступу. 
   На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська Південно-Західного (із 20 жовтня 1943 р. 3-го Українського) фронту під командуванням генерала армії

Р.Я. Малиновського і Степового (із 20 жовтня 1943 р. 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії І.С. Конєва. За розробленим командуванням 2-го Українського фронту планом наступальної операції вирішено завдати удару по ворожих з'єднаннях з уже захоплених плацдармів у напрямку П'ятихатки - Кривий Ріг і далі на Апостолово, щоб відрізати шляхи відступу військам ворога в районі міста Дніпропетровська. Розгром Дніпропетровського угруповання противника був доручений військам 3-го Українського фронту. 
   Ранком 15 жовтня ударні з'єднання Степового фронту перейшли в наступ. Головні сили йшли в напрямку П'ятихатки - Кривий Ріг. Для посилення наступального тиску в бій була введена 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала Ротмістрова. Розвиваючи наступ, радянські війська оволоділи залізничною станцією - П'ятихатками. 
   Німці перекинули в район прориву чотири нові дивізії і направили удар по флангах Степового фронту, чим призупинили їхнє просування. Незважаючи на контрудар німців, наступ радянських військ у центрі розвивався успішно. Розширивши прорив оборони ворога по фронту до 70 кілометрів і вглибину до 100 кілометрів, танкові і механізовані з'єднання прорвалися до Кривого Рогу. Але це було тільки початком битви за цей стратегічно важливий населений пункт. Стиснути коло не вдалося, але були забезпечені сприятливі умови для розгортання наступу 3-го Українського фронту. 
   Скориставшись тим, що німецькі сили сконцентровані на криворізькому напрямку, 46-а і 8-а армії 3-го Українського фронту 23 жовтня перейшли в наступ у районі міста Дніпропетровська. Дніпро тут ще з вересня форсували за трьома напрямками: із північного сходу - біля села Аули, із півдня - біля селищ Військове – Вовніги, а також у безпосередній близькості від міста - біля селищ Діївки і Лоцманської Кам'янки. Рішучими діями 46-а і 8-а армії значно розширили плацдарм на правому березі Дніпра, створивши для гітлерівських військ загрозу повного оточення. 

Командир 8-ї танкової дивізії Ю.Г. Пушкін 1941 р.

   Опір ворога був врешті-решт зламано. Війська 3-го Українського фронту 25 жовтня 1943 року звільнили Дніпропетровськ. У боях за місто відзначилися підрозділи 39-ої гвардійської стрілецької дивізії 8-ої гвардійської армії. При форсуванні Дніпра біля села Чаплі 120-им стрілецьким полком цієї дивізії, яким командував полковник Мазний, відзначився агітатор полку капітан Рудніченко. Цілу добу він із купкою бійців відбивав атаки переважаючих сил ворога, забезпечивши переправу полку. Рудніченку за героїзм, виявлений у боях на правому березі Дніпра, було надане звання Героя Радянського Союзу. 
   Також у битві за Дніпропетровськ уславилися воїни 152-ої стрілецької дивізії 46-ої армії, яких нагородили за цю операцію орденом Червоного Прапора. В знаки Перемоги над ворогом і визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників Москва салютувала 20-ма артилерійськими залпами з 224 знарядь. Адже місто мужньо боролося під час Великої Вітчизняної війни. У той же день, 25 жовтня 1943 року, було визволено місто Дніпродзержинськ. У боях за Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ також треба відзначити війська генерал-майора В.В. Глаголєва, генерал-майора І.С. Кособуцького, генерал-майора авіації В.О. Судця, уродженця Дніпропетровська, артилеристів генерал-лейтенанта М.І. Недєліна і генерал-майора М.С. Алексєєнка. Багато воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 

Звільнення Дніпропетровської області закінчилося в районі Кривого Рогу і Нікополя в лютому 1944 р. 

  [

Домений цех металургійного заводу ім. Г. Петровського. 1943 р., та Проспект К. Маркса. Руїни будинків і крамниць. 1943 р.

Визволення Дніпропетровська, як і визволення Дніпропетровської області та всієї України, проходило крок за кроком, район за районом, місто за містом. Надзвичайно важко було нашому народу здобути Перемогу. Буквально кожен шматок нашої землі облитий кров’ю людей, які вчинили героїчний подвиг заради наступних поколінь. Ми будемо пам'ятати це завжди. 

За мужність і героїзм 59 воїнським частинам та з’єднанням було присвоєно імена населених пунктів області, які вони звільняли. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні 33 воїни 46-ої армії, які відзначилися при форсуванні Дніпра та звільненні Дніпропетровська і Дніпродзержинська. В цілому ж за роки Великої Вітчизняної війни Героями Радянського Союзу стали чимало наших земляків, а деякі з них цього звання удостоєні двічі.

Учениця.    «Битва за Дніпро»

Затягнули небо сірії хмарини

Та зігнувся кущ красної калини.

Через Дніпр широкий знов пливуть солдати

Ворогів ненависних знищити, прогнати.

      Кров’ю весь залитий

Наш Дніпро могутній:

Багатьох героїв

Поховав він мужніх.

Плаче сіре небо,

Стогне  Дніпр широкий:

Не побачить матір

Хлопець  чорноокий,

Не обійме татка

Дівчина білява.

Під високі хвилі

Їх війна сховала.

Та не зможе ворог

Взяти наше місто:

Ми козацькі – діти,

Ми поб`єм фашистів.

Промайнули роки.

Посивіли діти

Про батьківський подвиг

Нам розкажуть квіти,

Що приносять люди

На могилу мужніх…

Слава вам, герої,

Справжні і могутні!

Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяців, стала одним з найважливіших етапів на шляху до великої перемоги.

( Звучить пісня «Соловьи»)

 Учень: Вона прийшла, прийшла визволення година,

                  Як музика братам, звучить гарматний грім.

                  Із попелу встає прекрасна Україна

                  І руки простягає визволителям своїм.

ІV.Заключна частина уроку

Заключне слово вчителя

Пам'ять  полеглих у Великій Вітчизняній війні за визволення нашої країни,нашого міста - це лише часточка великої данини пошани полеглим. Солдатський подвиг в роки Великої Вітчизняної війни в пам’яті поколінь буде жити вічно. Солдатська пам'ять – це той голос історії, який ми повинні слухати щодня для усіх поколінь, як голос правди про Велику Вітчизняну війну. Переповненими любов’ю, ніжністю і вдячністю серцями вітаємо всих зі 70-річницею визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників.

       Учень.   Було те  давно, але слід пам’ятати

Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,

Про те, як війни розгорнулися крила

Й  дорогу  до  світла  людині  закрили.

Як  сутінки  лиха  на  землю  спустились,

І  горе  безмежне  по  світу  розлилось.

Безжальні  фашисти  на  нас  наступали,

Родини  вони  без  батьків  залишали.

Молилися  вдови  і  плакали  діти,

Безсилих  прокльонів  і  сліз  не  злічити.

І  марно  нещасні  солдат  виглядали,

Бо  ті  за  Вітчизну  життя  віддавали.

Із  різних  країв  всі,  далеко  від  дому,

Боролись  пліч-о-пліч  на  полі  одному

Та  гинули  в  битвах.  Одних  впізнавали,

І  з  болем  у  серці  їх  друзі  ховали.

Ім’я  невідомих  у  часі  зникали,

Їх  братські  могили  навічно  прийняли.

В  зажурі  над  ними  берези  схилились,

Сумують  за  тих,  що  в  війні  залишились.

За  тих,  хто  сльозами  і  кров’ю  умиті,

За  тих,  що  їх  віру  не  можна  зломити.

І  нині  у  серці  ми  будем  тримати

Пошану  до  тих,  кому  ім’я  –  солдати.