Обладнання,наочність: карта Дніпропетровщини, виставка дитячих робіт «Дніпропетровщина - козацький край»,схематична карта розташування козацьких січей на території Дніпропетровщини

ХІД  УРОКУ

І. Організаційний момент 

ІІ.Повідомлення теми та мети уроку                                                           

ІІІ. Основна частина уроку

  Слово вчителя

Дніпропетровщино! Перлино степова, неповторна дивною красою,

В нас – твоя історія жива, наше серце повниться тобою.

Отчий мій, святий козацький краю, гордість і надія України.

ІV.Ознайомлення учнів з козацьким минулим Дніпропетровщини

   Через багатостраждальні українські землі 500 років тому проходила своєрідна межа між двома ворогуючими світами ─ християнським та мусульманським. Україна була межею, яка постійно пульсувала і змінювалася, палахкотіла вогнем війн та збройних конфліктів. Україна стала передовим краєм Європи, лідером у протиборстві з Османською імперією, за якою стояли відсталість, рабство та деспотизм. 
   Необхідність боротьби проти навал Кримського ханства та Османської імперії призвела до виникнення українського козацтва, яке вписало багато героїчних сторінок в історію нашої країни. Не лише небезпека з півдня змушувала сміливих та відчайдушних людей братися за зброю. Польські пани, які хазяйнували на цих землях, пригнічуючи український народ, змушували селян та міську бідноту бігти хоч на край світу, аби подалі від нелюдських законів і порядків.
   Бігли селяни в Дике поле ─ степи, які розкинулися поміж Дніпром та Південним Бугом з їх численними притоками. Улюбленими місцями поселень були річки Оріль, Самара, Томаківка, Базавлук, Сура, Інгулець. Особливо приваблювали збіглих селян дніпрові острови, бо пороги часом ставали надійним захистом від ворогів.
   Постійні набіги спочатку печенігів і половців, а потім монголо-татар, кримчаків та турків призвели до того, що споконвічне слов'янське населення мігрувало з рідних місць на північній захід у більше безпечні місцевості. Тих, хто тікав у Дике поле, за
пороги, стали називати запорозькими козаками. Запорожці оселялися невеликими зимівниками, хуторами, селами, займалися рибальством, полюванням, бортництвом, ремеслом. Через ці поселення велася жвава торгівля сіллю та залізом.

   У сучасній літературі Дике поле дістало назву „Великого степового кордону України”, до якого входили південні регіони сучасних Черкаської та Вінницької областей, повністю Кіровоградська, Дніпропетровська, Миколаївська і Херсонська та частково Одеська й Запорозька області. 
   Сьогодні, коли кажуть слово «Запоріжжя», то розуміють місто на Дніпрі, розташоване за течією нижче Дніпропетровська. У XVI-XVIII ст. під цим словом розуміли землі, розташовані вище порогів, починаючи від Мишуріного Рогу на півночі Дніпропетровської області. Слово «козак» прийшло зі сходу і означає «вільна озброєна людина» або „вершник” .

   Ще за часів Київської Русі через ці краї проходили сухо­дольні шляхи, відомі не менше, ніж водний шлях „із варягів у греки”. 
   3 часом козаки встановили свою владу на величезній території, аж до берега Чорного моря. Була у них і столиця, яку називали Запорозька Січ. До речі, слово «січ» походить від слова «сікти», інакше ─ рубати, й означало „укріплення, зроблене з дерева», тобто „січ, засіка”. 

   Сьогодні достовірно відомо, що на території України було поспіль 8 Запорозьких Січей. Козаки, з різних обставин, вимушені були переносити свою столицю з місця на місце. П’ять із них знаходилися на території сучасної Дніпропетровської області.

  Перша Запорозька Січ була заснована Дмитром Вишневецьким, на прізвисько Байда. Вона знаходилася наострові Мала Хортиця, який поруч із найбільшим дніпровим островом Велика Хортиця, відразу запорогами. Нині ці острови входять у межі міста Запоріжжя. Вишневецький-Байда об’єднав розрізнені козацькі гурти в одне військо. Звідси гетьман організовував походи у татарські володіння. Достеменно дата заснування першої Січі невідома. Але історики вважають, що ця подія сталася між 1552 та 1556 роками. На жаль, доля козацького ватажка була трагічною ─ він мученицьки загинув у турецькій неволі. У 1563 р. під час військового походу до Молдавії  Вишневецький потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений. Народ не забув про нього. Й досі в Україні співають «Думу про Байду», в якій сплелися вигадки і дійсність, обурення та надія. 
   Ще за життя Дмитра Вишневецького кримський хан неодноразово намагався знищити Січ, і це йому, зрештою, вдалося. Примітно, що, після руйнування татарами Хортицької Січі (1554-1564), запорожці відступили до Монастирського острова, що на Дніпрі у нинішньому Дніпропетровську. Саме тут вони почали будувати нову Січ, враховуючи вигідне розташування острова. Однак трагічна смерть Вишневецького зробила ці плани неможливими. 

У ХV-XVII ст. в арміях панував принцип самозабезпечення. Солдат повинен був сам прибдати собі зброю, спорядження, коня, провіант і т.п. До того ж, у цей час найприбутковішою статею на порубіжжі була торгівля людським товаром. Українських бранців татари і турки продавали в рабство на ринках Криму, а татарських і турецьких полонених козаки повертали за викуп.
Спираючись на воєнну силу, козацтво у др.пол. ХVІ ст. здійснює колонізацію значної території Великого кордону шляхом утворення осередків у районах промислів: на р.Самара з форпостом Самарчук (сучасний Новомосковськ), на островах Великого Лугу (сучасна територія Нікопольського р-ну), на перевозі Переволочна ─ біля впадіння в Дніпро з правого берега р.Омельник ІІ, а з лівого ─ р.Ворскла (біля сучасного с.Мишурін Ріг Верхньодніпровського р-ну), інших місцях (сучасні Маріуполь, Херсон, Миколаївська обл.).

Згадка про місто Самара, або Самарчук, відноситься до 1576 р. До цього ж року відноситься й згадка про появу тут ченців-пустель-ників. Вони збудували скит, потім невелику фортецю, при якій пос-тавили церкву святого Миколи, шпиталь. Кіш Війська Запорозького виділив ченцям землю. У 1602 р. після прибуття сюди ієромонаха Межигірського Спасо-Преображенського монастиря у Києві Паїсія виник знаменитий Самарський Пустинно-Микільський монастир.


Наступну Січ було збудовано на о. Томаківка на Дніпрі, поблизу нинішнього міста Марганця, що в Дніпропетровській області, і зараз ця терирорія затоплена через Каховську ГЕС. Але і ця столиця – Томаківська Січ (1564-1593) – проіснувавши близько 30 років, була зруйнована татарами. 
   На період існування цієї Січі припадають блискучі походи запорожців на турецькі та татарські фортеці й міста Приазов’я та Причорномор’я. Звичайно козаки спускалися вниз по Дніпру на човнах і „чайках” і виходили просто у Чорне море. Але оскільки турки вибудували у пониззі Дніпра могутні фортеці, вони мусили часом обирати довший, але безпечніший шлях. Вони пливли проти течії Дніпра до гирла Самари, далі простували Самарою, Вовчою, Міусом або Кальміусом, пертягуючи в деяких місцях човни волоком по суші, і виходили в Азовське море.
   Саме Томаківська Січ стала базою селянсько-козацького повстання під проводом Криштофа Косинського у 1591-1593 рр. В останній період повстання (1593р.), коли козаки штурмували Київ, на Січ вдарили кримські татари. Після героїчної оборони, переконавшись у неможливості подолати переважаючі сили ворога, козаки зуміли вночі вийти на човнах з обложених укріплень. Увірвавшись вранці до Січі, татари спалили і сплюндрували її. 
   Козаки перенесли свій центр на інший острів – Базавлук, що на 30 км південніше Томаківки. Сьогодні це територія Нікопольського району. Доля Базавлуцької Січі (1593-1638) була вдалішою за попередні. Нова Січ знаходилася в кращому місці укріпленому самою природою, бо там до Дніпра впадали ще три річки: Чортомлик, Підпільна й Скарбна. Зараз ця територія також знаходиться під водами Каховського моря.
 Козаки добре укріпили Базавлуцьку Січ. ЇЇ оточили земляними валами, поставили дерев’яний палісад з вежами, встановили гармати. Перед валом викопано рів, а зимою у льоду вирубувалися ополонки, щоб ворог не зміг дістатися до січі по замерзлій воді. Всередині Січі, біля майдану, де відбувалися козацькі ради, знаходились арсенал, церква, далі стояли курені та інші будівлі.

   У 1594 р. на Січ прибув Еріх Лясота, посол австрійського імператора, котрий від імені свого короля запропонував козакам виступити проти Османської імперії. Ця місія не мала особливого успіху. У цьому ж році відбулося нове селянсько-козацьке повстання під проводом Григорія Лободи та Северина Наливайко, які брали участь у цьому поході на турків. Григорій Лобода належав до „ста-ринних” козаків, до справжніх запорожців, що вік свій прожили на Низу, вели степові „промисли” в боротьбі з татарами і так здобували майно і славу. Він неохоче допускав до запорозького війська людей неосілих, безземельних, утікачів. Він мав серед козаків добре ім’я, його двічі обирали гетьманом. Северин Наливайко намагався встановити добрі зносини з Січчю, але запорожці дивилися на нього згори і з недовір’ям. Але під час повстання вони подали один одному руку і воювали проти Речі Посполитої, але, як відомо, це повстання зазнало поразки.

   Упродовж наступних 30 років проблема конфліктів була вирішена польським урядом шляхом залучення козацтва до участі у воєнних кампаніях 1602-1621 рр., що вгамувало боротьбу за повернення боярських прав, оскільки війна годувала усіх її учасників. Польща у ті часи вела війни з Молдавією, Лівонією, Московією, Туреччиною. З Лже-Дмитром І до Москви ходило 12 тисяч козаків. Пізніше на поклик польського короля у московський похід з’явилося 40 тисяч козаків. Але у великій різношерстій масі, яка виступала під ім’ям козаків, справжніх запорожців було небагато. Після закінчення війни тисячі війська залишилися без утримання і почали грабувати населення Литви, Білої Русі, України. Всі ті розбої і насилля відбувалися під знаком козаччини. Звичайно, „старовинні” запорожці відхрещувалися від цих ватаг розбійників, але такий стан над-звичайно нашкодив козацькій славі. 
   Проіснувала Базавлуцька Січ 45 років, і тільки під тиском польського уряду була перенесена.

Наступна, Микитинська Січ (1638-1652), була заснована на півостріві Микитин Ріг. Зараз на цьому місці розташоване сучасне місто Нікополь. 

Майже через 15 років козаки перенесли Січ у гирло річки Чортомлик, де вона уливається у Дніпро, неподалік від Базавлуцької Січі. Час існування Чортомлицької Січі (1652-1709) був найтривалішим ─ десь 57 років. 

Пізніше Чортомлицьку Січ стали називати Старою Січчю на відмінну від Нової, або  Підпільнянської Січі (1733-1775). Вона була заснована на р. Підпільна, недалеко від Дніпра, та проіснувала до самого знищення козацтва, приблизно 40 років.

Дві Січі ─ Кам'янська (1709-1711) та Олешківська (1711-1733) ─ знаходилися на території, яка в ті часи входила до складу Кримського ханства.  Загалом це було майже 25 років.

V. Заключна частина уроку

   Отже, мешканці області справедливо пишаються тим, що саме тут виникла одна з найперших у Європі демократичних республік -Запорізька Січ. Адже на території сучасного Нікопольського району було розміщено п’ять Січей із восьми відомих в історії - Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Підпільненська. На жаль, у радянські часи їх частково накрили штучним Каховським водосховищем…
 А ще  наприкінці грудня 1647 р. на острові Томаківка перебував гетьман Богдан Хмельницький, котрий наступного року в Микитинській Січі (тепер тут стоїть місто Нікополь) був обраний гетьманом Війська Запорізького. А в селі Капулівка нині розміщено меморіальний комплекс Кошового отамана Івана Сірка, якого за хоробрість обирали на цю посаду вісім разів поспіль. Кажуть, він був "характерником” (чаклуном) - умів перевтілюватися та не боявся куль.