Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.
Обладнання: в центрі зали — журнальний столик, на якому знаходяться портрети пожежників, які загинули; живі квіти; свічка пам'яті з чорною стрічкою; виставка книг «Чорнобиль — трава гірка».
Ти відомий сьогодні кожному
Не ім`ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип`ятьскою водою…
Мій Чорнобиль !
Зелений пагорбе !
У якому ти жив сторіччі !
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
І. Білий
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку
ІІІ. Вступне слово вчителя.
26 квітня 2012 року виповнилося 26 років з дня найстрашнішої за наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Чотири букви – ЧАЕС – стали символом трагедії, яка доторкнулася до мільйонів людей, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворюючи свої жертви в безпомічних людей.
ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ
Цей день пам 'ятаємо всі, як один.
Той час не злічити - немає годин,
Які б повернули святеє життя,
Та в день той квітневий нема вороття.
Приспів: Чорнобильські дзвони над нами пливуть,
Чорнобильські дзвони нам спать не дають,
Чорнобильські дзвони над миром кричать,
Чорнобильські дзвони - то смерті печать.
Не вірили. Думалось: лихо пройде
І болю не буде - тягар упаде.
Та атом страшенний на землю упав,
О, скільки він горя й печалі завдав.
Минуло 27 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.
Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам'ятає мо тих, хто пiшов у вогонь, - вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна:
Рахунок буде 904. Всiх поiменно у незабуття.
I буде суд, який поверне вiру,
Та не поверне молодi життя.
Хто квiтень наш отак пiдступно зрадив,
Що стiльки горя, аж рида весна?
I хто тепер такiй бiдi зарадить?!
Щоб жив Днiпро i щоб жила Десна.
26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
Учень
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Учень
Зойкнула Земля чаіним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.
23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Учень
Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою тайну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.
Учень
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.
Учень
Перший удар на себе
Перший вогонь на себе
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
Як же тут не згадати
Поруч з ним не назвати –
Вас, що уміли серцем
Грізний вогонь зупиняти.
І віддали – що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що врятували,
Долю моєї дитини.
Майор Телятников.
Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Учень
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.
Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.
Учень
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення, не сумісну з життям Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші хвилини і години боротьби. Про це свідчать останні драматичні дні і години їх життя. «Я була у чоловіка за день до смерті (мова йде про працівника ЧАЕС О.Акімова, який лікувався в московській лікарні), - розповідала його дружина. – Він вже не міг говорити. Але в очах був біль. Я знала. він думав про ту кляту ніч, програвав у собі знову і знову… Він отримав дозу 1500 рентген, а можливо і більше, і був приречений. Він все більше чорнів і вдень смерті лежав чорний, як негр. Він весь обвуглився, помер з відкритими очима…».
Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.
- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;
- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;
- Сержант Микола Васильович Ващук;
- Сержант Володимир Іванович Тищура;
- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
(Хвилина мовчання).
Учень
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею...
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
ІV. Заключна частина уроку
Особливу велич подвигу, який здійснили пожежні і працівники ЧАЕС 26 квітня 1986 року, надають дві обставини:
Перша – пожежні і енергетики своїми діями відвернули страшну загрозу від мільйонів людей. Страшно уявити. які наслідки могли бути. якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. Ці люди виконували найбільш відповідальну роботу на нашій планеті. За значимістю ці дії невеликої за кількістю мужніх людей не мають собі рівних у людській історії.
Друга – співробітники пожежної охорони і працівники АЕС, які боролись з вогнем і радіацією, виявили безмежний героїзм і надлюдські можливості в самому ядерному пеклі.
Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули світ, викликали до життя хвилю милосердя, бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду. В район горя вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, співробітники органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, воїни армії.
Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.
| 
